6 банків були неплатоспроможні ще до війни: чи збанкрутують вони зараз

Як НБУ планує перевіряти підопічних, що робитиме з фінустановами, власники яких пов’язані з державою-агресором, а також про нові фінансові правила роботи фінустанов, в інтерв'ю Delo.ua розповіла перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова. «Мінфін» обрав ключові тези.

Про ймовірність банкрутства банків

Наразі у нас в системі 66 платоспроможних банків. Шість з них мали операційний збиток ще до війни. Модель цих банків була нежиттєздатною і за мирних умов. Чи очікувати нам на їхнє банкрутство? — У мене наразі відповіді немає.

Вони зовсім невеликі і взагалі на ринку неактивні, тобто їхній обсяг ринкових зобов'язань дуже незначний, якщо не нульовий. А обсяг ринкових активів також практично відсутній, тому їхнє банкрутство на ринок жодним чином не вплине. І це, радше, питання до власників цих банків, яке, до речі, Нацбанк багато років їм ставив.

Ми їм казали — якщо не знаєте, що робити з банком, то є прекрасна процедура, коли за ініціативою самих власників ліцензія відкликається. Тобто без жодних втрат для акціонера і без втрати ним ділової репутації. Але ця опція доступна лише для тих банків, які можуть самостійно розрахуватися з усіма вкладниками та кредиторами.

Втім, зараз ми концентруємось саме на великих банках, які формують 90% активів і зобов’язань банківської системи. Це — ядро системи, стійкість якого ми маємо забезпечити. Зокрема, робитимемо це через стрес-тестування.

Читайте також: Банки спрацювали у плюс у 2022 р: чому після Форварда будуть нові банкрутства

Як відбуватиметься стрес-тестування

Спочатку це буде оцінка якості активів, щоб ми з’ясували коректність відображення банками якості кредитного портфеля, достатність формування резервів, оцінили реальний розмір регулятивного капіталу, обсяг необхідної докапіталізації. За нашими оцінками, кредитні втрати сягнуть не менше 30% від кредитного портфеля банків. Нам треба чітко розуміти обсяг цих кредитних втрат, їхній вплив на капітал.

Коли з'ясуємо, наскільки капітал впав, ми проведемо оцінку життєздатності бізнес-моделей банків через прогнозування показників їх діяльності за базовим сценарієм, аби зрозуміти, наскільки банки самостійно, завдяки своїй звичайній діяльності, зможуть відновити капітал.

Відповідно до отриманих результатів, ми з банками складемо плани відновлення капіталу. Ми очікуємо, що значна частина банків зможе відновитися самостійно, коштом власної діяльності, без додаткових внесків до капіталу. І от коли ми побачимо, в якій часовій перспективі це можливо, тоді розробимо дорожню карту з відновлення наших пруденційних вимог, щоб відновлювати їх поступово з відновленням капіталу.

Стосовно оцінки якості позичальників і якості кредитного портфеля. По-перше, ми вимагаємо повного відображення банками понесених збитків. Водночас, розуміючи, що падіння економіки вплинуло і на погіршення фінансових показників бізнесу, ми працюємо над підходом, який використовуватиметься при кредитуванні під час війни і у повоєнний період. Адже стандартні підходи зараз, якщо банки їх застосують, вимагатимуть навіть кредити тих позичальників, які можуть обслуговувати борг, відносити до більш низького класу і формувати резерви, створюючи тиск на банківський капітал. Це буде тимчасовий підхід на перехідний період до повного відновлення. Це і є наш план. Тобто двосторонній процес: із боку банків — відновлення стратегій, повернення до, власне, банківського бізнесу, відновлення капіталу, з боку НБУ — поступове повернення до стандартних вимог, до стандартних правил.

Про долю Sense Bank (раніше Альфа-Банк)

Наше завдання як Національного банку у тому, щоб забезпечити відсутність в Україні установ, акціонерами яких були б громадяни країни-агресора. Ми маємо убезпечити фінансовий сектор від потенційного негативного впливу через можливості використати наш фінансовий сектор для якихось операцій, спрямованих на підтримку країни-агресора, чи тих, хто сьогодні воює проти України. І це наше завдання як регулятора.

Ми маємо використовувати для цього увесь наявний інструментарій, але так, щоб не зашкодити безперебійності роботи банківської системи та фінансовій стабільності. І ми це питання обов’язково вирішимо. Тобто питання не в націоналізації, а в тому, щоб на нашому ринку не було компаній, які належать підсанкційним особам або громадянам країни-агресора.

Тут йдеться про елементарну принциповість, про моральну гігієну, якщо хочете. Ми маємо бути вибагливішими до того, коштом яких капіталів формуються наші ринки та наша економіка.

Що ж до закону про націоналізацію системно важливого банку. Чинний сьогодні закон про виведення системно важливого банку з ринку, в результаті втрати ним ліквідності через спрощену процедуру націоналізації, стосується всіх системно важливих банків.

У нас до всіх банків є вимога мати плани щодо безперервності та відновлення діяльності на випадок непередбачуваних ситуацій. Так ось, банки повинні мати плани на період непередбачуваних ситуацій, в тому числі з ліквідністю та капіталом. В мирний час це все працює. Під час війни — ні, оскільки зовнішні джерела поповнення ліквідності дуже сильно обмежені. Згаданий закон саме й визначав порядок дій Національного банка на випадок, якщо якийсь системно важливий банк втратить ліквідність. І згідно з нормами Закону, націоналізація — це не єдина опція.

Стосовно небездоганної ділової репутації. В нашому законодавстві вже є норми, які унеможливлюють набуття і збільшення істотної участі у банках підсанкційними особами. Але при цьому у нас немає нічого, що б регулювало якісь стосунки з особами-громадянами країни-агресора. Такі люди мають бути позбавлені можливості обіймати ключові посади у фінансовому секторі, а не тільки не бути акціонерами фінансових установ. І це можна врегулювати на рівні нормативно-правових актів НБУ. Відповідний документ вже майже на фінішній прямій, сподіваюсь, Правління затвердить його найближчим часом.

Взагалі, фактор повномасштабної війни вимагає від нас серйозного перегляду певних норм законодавства і підзаконних нормативних актів.

Читайте також: Raiffeisen, Intesa, OTP та інші: чому вони продовжують працювати у PФ і як змусити їх звідти піти

Про збільшення ліквідності у банків

По-перше, головною причиною зростання ліквідності банківської системи були аж ніяк не депозитні сертифікати. Власне, вони взагалі не є джерелом ліквідності. Це інструмент для розміщення вільної ліквідності.

Ліквідність зросла двома основними каналами. Перший — через надходження значних обсягів міжнародної фінансової допомоги, яка підтримала економіку, бюджет і міжнародні резерви України. Другий — через пряме фінансування бюджетного дефіциту Нацбанком. І об'єктивно Національний банк минулого року не міг цього не робити, адже ці кошти буквально були необхідні для підтримки обороноздатності нашої країни. І перший, і другий канали — це надходження нових коштів в обіг, яке, власне, і вплинуло на збільшення ліквідності банківської системи.

По-друге, нехай ми тимчасово і не працюємо в класичному режимі інфляційного таргетування, дизайн нашої монетарної політики має вибудовуватися навколо облікової ставки. Простіше кажучи, щоб облікова ставка працювала, ставки за депсертифікатами і кредитами рефінансування мають бути прив'язані до неї.

Про питання коридору ставок справді можна дискутувати. Все залежить від того, яку мету ми хочемо досягти: послабити чи, навпаки, зробити жорсткішою нашу монетарну політику. При ухваленні будь-яких рішень важливо зрозуміти цілі і пріоритети. Нацбанк декларує мету — сповільнення інфляції. І наш монетарний дизайн цій меті відповідає.

У нас немає завдання боротися з депсертифікатами. Навпаки, це наш інструмент, який ми застосовуємо для збереження фінансової стійкості, підтримки фіксованого курсу, зниження інфляційного тиску. Ставка за депсертифікатами зараз де-факто ключова, за нею проводиться основний обсяг операцій, вона забезпечує дієвість впливу НБУ на курсові та інфляційні процеси.

Сьогодні нам треба боротися не з депсертифікатами, а з поточною структурою строковості ресурсної бази банківської системи. Це нам дозволить вирішити відразу декілька завдань: зберегти наші резерви, упередити дисбаланси на валютному ринку та значний сплеск споживчого попиту, що, зрештою, сприятиме зниженню інфляції.

Зростання строкових коштів у структурі ресурсної бази, окрім того, дозволить банкам інвестувати кошти в більш довгострокові, ніж депозитні сертифікати, активи.

Про ставки за ОВДП

Минулого року банки використовували, здебільшого, короткострокові інструменти. Такий підхід не може бути стратегією банків, бо це наражає їх на шалені ризики: від втрати ліквідності до відсоткового розриву. Не сформувавши сталу ресурсну базу зі зрозумілою вартістю, вони взагалі не можуть здійснювати нормально свою діяльність, кредитувати, купляти державні цінні папери, бо в них немає розуміння, скільки коштуватиме ця ресурсна база. Тому для нас ця стратегія є неприйнятною.

Ба більше. Скажімо, ми прийняли зараз рішення про підвищення норм обов'язкового резервування за поточними рахунками. Після того, як ми підвищили їх у січні та лютому, обов'язкові резерви банків саме за поточними рахунками фізичних та юридичних осіб зросли до 10% у гривні та до 20% — в іноземній валюті. І половину від цих обов'язкових резервів банкам дозволено покривати за рахунок бенчмарк-ОВДП.

Проте, з 11 березня ми додатково підвищуємо обов'язкові резерви банків на 10 в.п. за коштами, які зберігаються саме на поточних рахунках фізичних осіб, й цю частину банки вже не зможуть покривати через купівлю ОВДП. Ми чітко показали банкам, що вони втратять суттєву частину доходу, якщо не залучатимуть строкові депозити. Ба більше, обсяг їхньої вільної ліквідності суттєво скоротиться. І якщо вони й надалі не використовуватимуть стандартні інструменти для залучення депозитів, формування строкової ресурсної бази, маючи таку значну концентрацію грошей на поточних рахунках, то ми, як Національний банк, будемо змушені обмежувати їхні можливості цими коштами розпоряджатися. Це в тому числі стосується і їх вкладень в короткострокові високодохідні інструменти. Це вже не сигнал. Це вже конкретний крок. І банки мають це зрозуміти.