Воскобойник: Україну після війни відбудовуватимуть вихідці з азіатських країн колишнього Союзу

Близько 30% українських біженців вже знайшли роботу за кордоном. Надалі кількість працевлаштованих тільки зростатиме. Де і на яких умовах найлегше влаштуватися українцям, чи захочуть вони повернутися до України після війни, і що може зробити влада, аби країна не залишилася без робочих рук, в інтерв'ю «Мінфіну» розповів Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

За даними МЕРТ, із країни виїхало близько 7 мільйонів осіб. Яка частка з них вже має роботу?

Точної відповіді на це питання немає. Міграція триває, люди продовжують виїжджати, змінюється кількість працевлаштованих. Якщо говорити про Німеччину, куди у 2022 році виїхали і отримали статус тимчасового захисту близько 1 млн українців, то з них майже 350 тис. стали на облік у центри зайнятості практично у перші дні по приїзді. А вже у жовтні 10% із них, тобто близько 35 тис., знайшли роботу. Для Німеччини це доволі значний показник, оскільки тут дуже великі вимоги до працевлаштування: знання мови, підтверждений відповідний фах, навички тощо.

Ще більший відсоток наших біженців працевлаштовані у Польщі. Ще до війни її ринок праці був відкритий для українців і загалом трудових мігрантів. Тому приїзд великої кількості українців не став для Польщі серйозним викликом. Із 1,2 млн наших співгромадян, які отримали статус тимчасового захисту в Польщі, на роботу влаштувалося близько 600 тис.

Кількість працевлаштованих збільшуватиметься. Люди, які виїхали, розуміють, що війна триватиме хтозна скільки, а після нашої перемоги будуть проблеми з економікою, соціальною інфраструктурою, житлом. Тому більшість намагається соціалізуватися на місцях, знайти роботу, підвищити фах, вивчити мову, щоб мати змогу там залишитися на тривалий час.

Наскільки кардинально повномасштабна війна змінила портрет заробітчанина з України?

Основна зміна у тому, що левова частка тих, хто раніше працевлаштовувався у Європі, були чоловіки, — близько 65%. Тепер майже 90% тих, хто виїхав, — це жінки. Майже 70% тих, хто виїхав за кордон, — люди з вищою освітою.

Наскільки в Європі затребувані наші кваліфіковані кадри?

У багатьох складається враження, що виїхали найкращі, найрозумніші, найздібніші. Але вища освіта, на жаль, не означає, що людину, яка має якийсь унікальний фах чи знання, здатні забезпечити роботою в будь-якій країні світу. Ще до війни в таких містах, як Харків, Одеса, Київ, Дніпро, серед тих, хто стояли на обліку в службі зайнятості, майже 90% мали вищу освіту.

Ті люди, які виїхали за кордон, якщо не мають практичних навиків, розуміння місцевого ринку праці, не знають місцевої мови, то їх диплом там ні до чого. Це стосується рівною мірою як лікарів, так і бухгалтерів чи професорів. Єдине, напевно, виключення — IT, у них робоча мова — англійська, і вони можуть працювати будь-звідки.

Читайте також: З України поїхало 12 млн: кого найскладніше буде повернути

Яке працевлаштування є реальним для пересічних українців за кордоном?

Мігранти, які заїжджають до іншої країни, переважно працюють за професіями, які є набагато нижчими за їх реальний фах. Для українських жінок у Польщі відкриті такі напрями, як готельно-ресторанний бізнес, склади, пакування тощо.

Ті, хто мають заощадження, не йдуть на просту фізичну роботу. Вони можуть собі дозволити без поспіху підвищувати кваліфікацію, вивчати мову й шукати більш відповідні для себе напрями. Але тим, хто заїхав без грошей, обирати не доводиться, — вони погоджуються і на фізичну роботу.

Насправді, знаючи мову, певні технологічні процеси, маючи бажання працювати, роботу можна знайти в будь-якому напрямі. На сьогодні в Європі є вільними біля 6 млн вакансій. Франція, наприклад, заявляє, що у них із 10 компаній 9 не можуть закрити всі вакантні позиції. Інші країни теж відчувають брак кадрів. Найбільше не вистачає людей в напрямі медицини, освіти, будівництва, сфери обслуговування.

Потік біженців зменшився, але люди досі виїжджають за кордон. Вони вже програють тим, хто виїхав у перші місяці війни і встиг адаптуватися. На що можуть розраховувати новоприбулі?

На усе те саме, що й розраховували українці, які заїжджали у перші місяці війни. Ніхто не створюватиме їм якихось перешкод. Трудова міграція — це не якийсь негативний виклик для країни, а навпаки, — можливість для розвитку. Адже таким чином збільшується споживчий попит, створюються ширші можливості для розвитку підприємств тощо. Як підтвердження, тільки у 2022 році за рахунок українських біженців економіка країн Балтії зросла на 2%, у Польщі та Німеччині — на 1%.

Тобто закиди місцевого населення, що на українців доводиться витрачати занадто великі кошти, м'яко кажучи, перебільшені?

Такі закиди можуть робити лише неосвічені люди. Для того, щоб держава працювала, треба постійно залучати робочу силу. Є формула, за якою збільшення робочої сили на 1% веде до збільшення ВВП на 2%. Яким чином можна найшвидше збільшити робочу силу? — За рахунок емігрантів. Тільки у Польщі за 2022 рік українці, які приїхали, згенерували податків майже на $2,5 млрд. Тобто вони принесли користі державі більше, аніж держава витратила на них грошей.

З 2023 року деякі країни, зокрема, Польща, Чехія, мають намір згортати програми підтримки українських біженців. Які наслідки це може мати для українців?

Виплати, які скорочуються у європейських країнах, стосуються оренди житла та проїзду у громадському транспорті. В іншому, особливо щодо соціального забезпечення дітей, нічого не скасовується, і виплачується на рівні з місцевими мешканцями. У Польщі, скажімо, існує програма 500+, за якою на кожну неповнолітню дитину виплачується по 500 злотих. Така ж сама програма є в Німеччині, причому, тут після Нового року навіть збільшилася допомога — приблизно на 10% — до 450 євро.

Це такий розумний баланс, щоб допомагати людям, але, водночас, підштовхнути доросле населення до пошуку роботи.

Офіційне працевлаштування для певної частини українських трудових мігрантів раніше не було пріоритетом. Як із цим зараз?

Питання працевлаштування на контролі. Польща, наприклад, із початку цього року проводить перевірку підприємств, де працюють українці, щоб виявити, чи оформлені вони офіційно, чи сплачують податки, чи отримують соціальний захист. Це чіткий сигнал, що держава не тільки дає прихисток українцям, але й хоче захистити від шахраїв.

Читайте також: Бронювання працівників за новими правилами: кого не торкнеться мобілізація

Чи можуть наші співвітчизники розраховувати на такий же рівень зарплат, який отримують і місцеві робітники?

Жодна країна світу не зацікавлена, щоб до них заходила дешева робоча сила. По-перше, вона витискатиме місцеве населення з робочих місць, а відтак, створювати незадоволення виборців своїм урядом. По-друге, дешева робоча сила дає можливість власнику підприємства заробляти свій капітал, але держава втрачає, адже з меншої заробітної плати сплачується менше податків.

Для того, щоб були конкурентні умови для місцевого населення й іноземців, створений інститут мінімальної заробітної плати. У Польщі мінімальну зарплату отримують близько 1,5 мільйонів поляків — 3 490 злотих. Німеччина у 2022 році збільшила мінімалку відразу на 350 євро — до 2 050 євро. Нижче рівня мінімальної зарплати законодавчо заборонено опускатися. За цим слідкують інспекції праці, як і за тим, чи на одній і тій самій посаді люди отримують однакову зарплату.

Казати, що іноземці — це дешева робоча сила, неправильно. Роботодавцям вони обходяться навіть дорожче, ніж місцеве населення. Адже для іноземця часто створюються умови навіть ліпші, ніж для місцевого населення, оскільки його забезпечують харчуванням, житлом, проїздом до місця праці. Проте роботодавці йдуть на це, оскільки є низка робіт, як-от фабрика з обробки риби або м’яса, на які місцеве населення неохоче погоджується.

Чи повертатимуться українці додому?

Виїзд для людей після 24 лютого був зумовлений пошуком безпечного місцеперебування. А ось повернення до України — буде, в більшій мірі, суто економічним рішенням. Багато українок знайшли роботу, оформили дітей до навчальних закладів, влаштували свій побут. Для них повернення до України буде обумовлене, насамперед, тим, чи зможуть вони забезпечити такий рівень життя свій та своїх дітей, як у них є зараз в країнах Європи.

Наприклад, станом на осінь 2022 року біля 3 тис. вчителів із України працевлаштувалися в місцевих школах у Німеччині. Заходили вони, як помічники вчителів, але вже на той момент викладали в початкових класах. Чи повернуться вони до України, особливо якщо не мешкали в Києві, а умовно в Конотопі Сумської області, — під великим питанням.

Чи розглядається варіант, що після перемоги не жінки з дітьми повертатимуться до України, а чоловіки їхатимуть до своїх сімей в інші країни?

Сьогодні ми з партнерами, які нам допомагають, боремося проти спільного ворога, але після перемоги почнемо з ними конкурувати за наших людей. Я не маю сумнівів, що після закінчення військових дій умови в'їзду до країни та доступу до ринку праці будуть суттєво покращені. І немає сумніву, що до жінок, які виїхали за кордон, поїдуть їхні чоловіки. На жаль, в Україні не відбудеться відразу економічного зростання, на відбудову піде тривалий час. А тому люди виїздитимуть, і коли вони з'єднаються зі своїми сім'ями за кордоном, облаштуються, це буде дуже важкий шлях із поверненню їх додому. Думаю, відсоток тих, хто не повернеться, буде дуже значним.

Хто у такому випадку відбудовуватиме країну після перемоги?

Може статися й так, що війна невдовзі закінчиться, до нас зайдуть гроші, почнеться швидке відновлення й зростання, і повернуться не тільки наші люди, але й будуть їхати й поляки, й німці. Але чи буде це, чи зможе Україна запропонувати зарплати, щоб до нас в чергу за роботою шикувався увесь світ?

Розраховувати на Європу, де зарплати вищі, ніж у нас, наразі не доводиться. Найімовірніше, це будуть країни Середньої Азії, які входили до складу Радянського Союзу. По-перше, усі вони розуміють російську мову, а тому мовного бар'єру, як такого, немає. По-друге, санкції проти Росії сприятимуть великому відтоку людей, які раніше працювали там у будівельному секторі. Україна може розраховувати на них. Але є багато питань.

Наприклад?

Ми можемо опинитися в ситуації, коли до України заходитимуть кошти на відбудову, але у нас не буде кому ці гроші відробляти. Хто працюватиме на будмайданчиках? Кого і на яких умовах ми приймаємо? Де ці люди житимуть? Чи соціалізуватимемо їх, чи нам потрібні виключно робочі руки? Якщо ми не приймемо правильне, зважене рішення щодо залучення робочих рук із інших країн, то в майбутньому можемо зіткнутися з великими проблемами.

Виїжджають не тільки українці, а й український бізнес. За дослідженнями компанії Gradus, понад 10% українських компаній повністю переїхали за межі України. Що це, здебільшого, за бізнес, і які перспективи повернення його до України після перемоги?

Цифра у 10% суттєво перебільшена. В Україні загалом приблизно 1,9 млн суб'єктів господарювання, з них — 1,59 млн ФОПи і 370 тис. — юридичні особи. У мене дуже великі сумніви, що 37 тис. підприємств виїхали з України. Це не так просто, адже треба вивезти основні фонди — станки, будівлі тощо.

Підприємства, які зробили релокейт, — це, здебільшого, галузь ІТ або сфера обслуговування, кафе, служба доставки, клінінгові компанії, а також будівельники. Тобто той бізнес, який можна вивезти з людьми, і на місці закупити або орендувати потрібне обладнання. Масового виходу бізнесу з України не відбулося і не відбудеться.

Для мене більший інтерес представляє доступ до споживчого ринку Європи саме для українських підприємств, який зараз обговорюється в рамках вступу України до ЄС. Це буде гарний поштовх для розвитку українських підприємств, які залишаються в Україні, і для української економіки загалом.

Читайте також: Правила оподаткування коштів, отриманих за кордоном: що повинен знати ФОП

Як держава може переконати біженців повернутися після війни?

Після закінчення війни європейські країни зроблять все, аби затримати українців у себе. Уявіть собі, виїде мільйон людей, які генерували податки, споживчий попит, можливості для розвитку. А звідки взяти новий мільйон?

Тому Україна має створити такі умови, щоб людям було цікаво повертатися, щоб вони розуміли, що зможуть тут себе реалізувати, і держава забезпечить їм таку можливість.

Наведу наочний приклад. За опитуванням, майже 90% студентів із Китаю, які навчаються в Німеччині, хочуть повернутися до себе на Батьківщину. Вони знають, що Китай розвивається, це велика країна з великим споживчим ринком, і є всі умови для розвитку бізнесу. Водночас, 90% студентів із Болгарії виявили бажання після закінчення «вишу» залишитися у Німеччині.

Потрібно, щоб наші люди, які наразі в Європі, чітко розуміли, що вони зможуть повернутися, створити власний бізнес, у них не буде проблем із кредитами, з перевіряючими структурами, і якщо з ними щось трапиться, держава їх захистить. Якщо це відбуватиметься, до нас стоятиме черга. Якщо ні, ми втрачатимемо людей, навіть після закінчення військових дій.

Як зміниться ринок праці після війни? Які професії будуть найбільш затребуваними в Україні?

Дуже сподіваюся, що після того, як Україна переможе і поверне собі свої території, на нас чекатиме бум. Сюди заходитимуть інвестори, світові корпорацій вливатимуть великі кошти. Але на першому етапі найбільша у нас потреба буде у звичайних робочих руках, які зможуть відбудовувати Україну. Бо кому потрібні сталевари-металургійники, якщо немає металургійних підприємств, кому потрібні меблярі, якщо немає житла, кому потрібні тренери особистісного зростання, якщо треба відбудувати економіку. Тому будівельники стануть тим скелетом, на який поступово нарощуватимуться м’язи зі суміжних сфер. Ця сфера підійме країну. Але це все у майбутньому, зараз нам потрібна Перемога!

Читайте також: 37% українців залишились без роботи: за ким бігатимуть роботодавці після війни