Іван Світек: час вже Нацбанку відпустити курс

Голова правління Юнекс Банку Іван Світек — невиправний оптиміст. Попри війну, він продовжує розвивати банк, інвестує у фінтех та запускає криптокартку.

У розмові з «Мінфіном» він розповів про інфляцію, курс гривні, чому економічну війну можна спокійно виграти, і як маленька економіка великої України поки що залишається нашою перевагою.

ПРО ЕКОНОМІКУ

Приходять реформатори, зазвичай виживають півроку, а потім зникають

На початку липня голова НБУ опублікував колонку, в якій висловив занепокоєння емісією гривні, що триває. У нинішніх умовах, коли Мінфін не хоче підвищувати дохідність валютних облігацій, допомога міжнародних партнерів не завжди приходить вчасно, а витрати скарбниці зростають, НБУ доведеться ще активніше друкувати гривню. Як це вплине на курс?

Щомісяця, доки триває війна, обсяг емісії не знижується. Звісно, це прямо впливає на девальвацію гривні. Чим довше цей процес триватиме, тим сильніше знецінюватиметься гривня.

Це небезпечний шлях. Я не знаю, що з цим можна зробити за поточних умов. Потрібно, напевно, скорочувати витрати.

До середини серпня НБУ викупив ОВДП приблизно на 250 млрд грн, тобто близько $8 млрд. І якщо порахувати, що потреби держави близько $4 млрд доларів, то приблизно половина покривається іноземним фондуванням, а все інше фінансується за рахунок інфляції.

Зараз нас активно підтримують іноземні партнери, але чи так довго може тривати?

Україна — велика країна, але економіка в неї маленька. До війни її розмір становив $150 млрд — це розмір чеського ВВП. Навіть, можливо, менше (розмір ВВП Чехії становить $290 млрд — «Мінфін»). Але зараз це, радше, перевага, тому що потрібно менше ресурсів для підтримки економіки. Захід може давати щомісяця $2−3 млрд, і цього буде достатньо. А це не такі вже й великі гроші.

Тому, я вважаю, що підтримувати Україну в цій ситуації можна досить довго. Це не питання 1−2 місяців. Без особливих проблем для Заходу такий рівень підтримки можна надавати, щонайменше, рік абсолютно спокійно.

Дехто вважає, що військова економіка могла б допомогти. Невже можна зараз, у цих умовах, запускати виробництво оборонного характеру?

Теоретично, напевно, ця думка має право на існування. Але на практиці це неможливо одразу з двох причин. По-перше, запуск виробництва, як і будь-якого бізнесу, потребуватиме місяців і навіть років. По-друге, попит знову формуватиме держзамовлення, для чого необхідні ресурси.

Напевно, такі спроби робляться просто зараз, але це дуже складний процес: потрібні технології, знання. Це робиться роками.

До речі, за цих умов у нас, навпаки, активно обговорюється можливість зниження податків, я маю на увазі податкову ініціативу «10−10−10». Чи може спрацювати ідея зниження податків для запуску економіки, як ви вважаєте? Це добра ідея?

Теоретично, ідея цілком здорова. Зниження податків виведе тіньовий бізнес у легальне поле, активізує економічну активність. Але такі питання ніколи не вирішуються виключно в економічній площині.

Що робити з неминучим скороченням доходів бюджету у перші роки реформи? Адже треба платити пенсії, будувати дороги, зрештою, фінансувати оборону.

Але й це не єдина проблема. Потрібно враховувати ще й усі бюрократичні особливості та особливості системи. Мені здається, що в умовах України цю ідею практично неможливо реалізувати.

Чому?

Така ініціатива передбачає, що вся система працює як годинник. Не скажу, що в Україні вона не працює взагалі, але є якась селективність. Немає кістяка, основи, простих та загальнозрозумілих правил, які люди виконують.

З одного боку — такий собі радянський союз, у сенсі бюрократії та виконання законів. З іншого — відсутність реформ. Справжніх реформ я в Україні майже не бачив. Приходять реформатори, зазвичай виживають півроку, а потім зникають. Підхід в Україні до реформ часто виглядає як «крок уперед, два назад». Немає якогось спільного драйвера.

У Чехії спочатку всі були спрямовані на реформи. Вони «знесли» дуже багато радянських правил та норм. Перші 4−5 років, коли проводилися реформи, були дуже важливими. Я сподіваюся, що в українців вистачить часу та сил по-справжньому цим зайнятися.

ПРО БАНКІВСЬКУ СИСТЕМУ ТА КУРС

Регулятору потрібно дбати про здоров'я системи. Якщо вона взагалі зламається, проблем буде набагато більше

У червні Нацбанк різко підвищив облікову ставку до 25%. Чи є ризик того, що облікову ставку підвищать ще, з огляду на подальше розкручування інфляції?

Ризик є завжди, але сенсу я не бачу. Підвищувати її знову і знову… Навряд чи це принесе задекларований результат, із погляду уповільнення інфляції. Її природу зараз не можна назвати класичною. З іншого боку, це призведе до чергового витоку подорожчання рефінансування.

Я взагалі дотримуюся погляду, що регулятор, окрім виконання макроекономічних завдань, має дбати ще й про ринок, який регулює. Цього зараз не вистачає. Багато бюрократії, занадто різкі рішення.

Так, час дуже складний, він вимагає швидких і сміливих реакцій, але він складний для всіх без винятку. Не можна про це забувати.

Ви вважаєте, що має бути додаткова допомога?

Думаю, без цього банкам буде дуже важко вижити. І в цьому сенсі регулятору потрібно дбати про здоров'я системи. Адже, якщо вона взагалі зламається, проблем буде набагато більше.

Боротьба з інфляцією — це добре. Я сам у недавньому минулому критикував НБУ, та й не тільки їх, за надто повільну реакцію на інфляцію, що зростає. Але у цій боротьбі не можна ставити за дужки банківську систему.

Ось є банк, він має портфель ОВДП, який неможливо продати. Є кредити, до яких не можна застосовувати жодні штрафні санкції за неплатежі та підвищувати ставку. Є дефолт-клієнти із простроченням. Додайте сюди девальвацію. Усе це з'їдає банківські капітали. Варто визнати, це дуже складне рівняння.

Що міг би зробити Нацбанк, на ваш погляд?

По-перше, рефінанс! Зменшити вартість рефінансування. Наразі більшість банків погасила залучений раніше рефінанс. Але це вимушений захід, системі потрібен ресурс за прийнятною ціною.

По-друге, дозвольте банкам підвищувати ставки, наскільки це можливо. Дайте їм право стягувати борги. Потрібно визнати, що в умовах, коли не можна застосовувати штрафи, у позичальників не так багато стимулу платити за кредитом.

Ні, звичайно, є об'єктивні історії. Люди, які потрапили до дуже складних ситуацій, залишилися без житла, майна, роботи. Ми їм допомагаємо. Але чимало таких, хто просто користується ситуацією. Водночас, у банків не так багато важелів впливу.

Як скоро, на вашу думку, оживе ринок кредитування? Що може оживити?

В умовах війни — нічого! Війна має закінчитися.

Ми, звичайно, постійно обговорюємо це всередині команди. Це така вічна тема на всіх нарадах. Для себе ми прийняли рішення, що доки відсоток кредитів, які обслуговуються у графіку, не вийде на певний рівень, видавати нові кредити фізособам не будемо. Думаю, цей критерій цілком адекватно оцінює готовність ринку до перезапуску.

Після підвищення облікової ставки НБУ очікував на зростання депозитних ставок. Але вони зростають дуже слабко. Чому і яку депозитну дохідність у гривні прогнозуєте до кінця року?

Вони зростають, але, мабуть, не так динамічно, як розраховував НБУ. Це ринок: великі банки залучають достатньо ресурсів і без підвищення ставок, невеликі — орієнтуються на лідерів. Адже завдання у всіх одне й те саме: знизити до мінімуму витрати, у тому числі відсоткові, наростити доходи.

Але тут є ще одна особливість. Попит на термінові депозити в Україні нині дуже низький. Ті прирости, що їх показував роздрібний портфель з початку війни, формуються майже на 100% за рахунок залишків на поточних рахунках. А на них рівень ставки впливає слабко. Напевно, це нормальна ситуація за умов повної невизначеності.

Але все ж таки ставки потроху зростають. UIRD 12 м («Український індекс ставок за депозитами фізосіб» у грн на 12 міс — «Мінфін») за два місяці зріс на 2 в.п.

За такого темпу до кінця року середній показник зросте до 12−13% річних. Середній максимум може досягти 17−18% річних. А якщо НБУ підвищить облікову ставку у вересні, можливо й вище.

НБУ знизив офіційний курс гривні, але залишив його фіксованим. Як ви оцінюєте таке рішення?

Взагалі, я вважаю, що настав час вже Нацбанку відпустити курс. Чим більше втручання в економіку штучними інструментами, тим більше з'являється схем, арбітражів, хтось намагається обійти, заробити.

Звичайно, спочатку таке рішення було виправданим, але зараз уже півроку минуло. Давайте скасовувати. Хоча я визнаю, що ухвалити це рішення дуже непросто. Жодних ілюзій тут не може бути.

І що у цьому випадку буде з курсом?

Звісно, спочатку зросте. Можливо, навіть суттєво вище за поточні показники готівкового ринку. Але наскільки — прорахувати неможливо. Потім відкотиться назад, ринок знайде новий баланс.

Нині на ринку формується одночасно декілька курсів. Офіційний безготівковий, готівковий, картковий. А є ще арбітраж, і в цьому всьому люди та бізнес намагаються щось оптимізувати, якось заробити. Це, само собою, створює багато проблем, для яких немає і не може бути рішень.

Де дно, до якого рівня гривня може впасти?

Потрібен баланс, еквілібріум. А еквілібріум залежить, зокрема, від емісії. Хоч би яким був її формат, рано чи пізно гроші пройдуть через систему, штовхаючи інфляцію. А інфляція — це пограбування, податок на бідних. По суті, експропріація заощаджень.

ПРО БАНК

Купили банк за одну ціну, зараз він коштує наполовину менше

Ви запустили банк майже перед війною, як оцінюєте свою інвестицію зараз?

Ми повірили в Україну, купили актив, який вимагав багато роботи, турботи. Ми його купили за одну ціну, зараз він коштує наполовину менше. Це була не найрозумніша моя інвестиція. Якби я залишив просто гроші на рахунку, напевно було б краще (сміється).

Фото з архіву Івана Світека

Ви ж не могли передбачити війну…

Так, передбачити не міг, але це мало втішає. Ми купили банк у квітні (2021 року — «Мінфін»), за 10 місяців зробили величезний обсяг важливої роботи, фактично створили фундамент для запуску багатьох продуктів, зібрали команду. І ось такий неприємний «сюрприз».

У першому кварталі ви були у збитках, що відбувається зараз із банком?

Ми не гаємо часу, продовжуємо розвиток, багато інвестуємо. За другий квартал ми вже зробили невеликий прибуток (банк поки що залишається в мінусі, але скорочує збитки. У першому кварталі вони становили майже 14 млн, у другому — 9,3 млн грн — «Мінфін»). Звісно, складно, бо попереду ще формування резервів на портфель.

Ви кредитуєте зараз?

Кредитуємо деякі західні проєкти. Досить успішні в лізингу, даємо непогані обсяги, практично довоєнні. Окрім лізингу, даємо овердрафт для фізосіб у рамках зарплатних проєктів, а також для корпоративних клієнтів. Кредити готівкою не видаємо. Подовжуємо раніше схвалені кредитні лінії та картки, якщо бачимо, що вони нормально працюють.

Що саме даєте у лізинг?

Здебільшого, це агро — трактори, комбайни.

Але ж це ризикові речі зараз, хіба ні?

Не зовсім. Плюс у тому, що техніка у заставі, є початковий внесок. До того ж, агро — один із небагатьох сегментів української економіки, які зараз працюють більш-менш стабільно.

Так, ми маємо техніку в лізингу, яка залишилася на окупованій території. Але за новими проєктами ми дуже ретельно аналізуємо, де техніка працюватиме.

Ми умовно розділили регіони на червоні, жовті та зелені зони. При цьому враховуємо не лише фактичну ситуацію, а й беремо до уваги можливе мінування вже звільнених територій.

На щастя, наша техніка не була знищена, але й тут є люди, які намагалися скористатися складною ситуацією. Були й такі, хто намагався техніку просто вкрасти. Це, радше, винятки, ніж правило, але такі прецеденти були. Але ми все одно продовжуємо.

Юнекс мав багато відділень, скільки залишилося зараз?

Ми почали реформувати мережу ще торік. Багато старих відділень, розташованих у незручних для клієнтів локаціях, перенесли або закрили ще минулого року.

Минулої осені почали активно відкривати нові, щоб закрити прогалини на мапі. Першу хвилю мали намір відкривати на сході України. Другу — на заході.

У нас вже були підібрані приміщення у Житомирі, Львові, дивилися Ужгород, приблизно 4−5 відділень. Поки що цей процес поставили на паузу. Але вже відкриті нові відділення працюють усі.

А вінницьке? Воно ж було у центрі, куди прилетіла ракета.

Так, у самісінькому центрі. Але, на щастя, воно не постраждало. Загалом, усі наші відділення, за винятком відділень у Херсоні та Слов'янську, працюють.

Співробітників ми взагалі не скорочували: ще на початку війни ухвалили для себе таке рішення. Певною мірою, це соціально орієнтоване рішення, свого роду соціальний контракт. Ми скоротили зарплати, але кожен член команди має роботу і дохід.

ПРО ФІНТЕХ

У вересні для всіх українців запустимо першу в Україні криптокартку

Ви мали стратегію фінтеху для розвитку банку, чи змінилася вона зараз?

Ні, стратегія не змінилася, скажу більше — ми рухаємося нею просто зараз, готуємо і запускаємо продукти. Так, зараз трохи складніше, бо команда розкидана по всьому світу. Наші люди є не тільки в Європі, а й у Штатах, і навіть в Австралії.

Але ми не зупиняємось. Запустили спільно з криптофондом картку підтримки для українців (Unchain Help Card — «Мінфін»), картку «єПідтримка» за домовленістю з Мінцифри.

Банк розвивається. Хоча багато змін поки що не видно ззовні, всередині це вже зовсім інша фінустанова, ніж рік тому. Технологічно, ментально, у продуктах та тарифах — усюди. Є й дуже помітні зміни — у вересні запускаємо новий сайт.

Наразі дуже посилено працюємо над запуском універсального онбордингу, інвестуємо. Суть у тому, щоб створити універсальний інструмент для входу клієнта до банку онлайн. Не важливо, який продукт йому буде потрібен, — депозит, кредит, великий чи маленький — все можна буде отримати віддалено за єдиним механізмом входу. У тому числі, криптокартку.

Ви про криптокартку Unchain Help Card?

Не зовсім. Запуск цього продукту відбудеться ось-ось і не зовсім етично зараз розкривати всі деталі, але це буде перша криптокартка в Україні.

Продукт вже у продакшені і наразі тестується на вузькій групі реальних користувачів.

Для яких клієнтів робите таку картку?

Для всіх українців.

Робите її із біржею?

Так (посміхається).

З якою?

Не хочу поки що давати занадто багато подробиць. Є українська біржа, з якою ми домовились. Зараз картка запущена для тестової групи з-поміж їхніх клієнтів.

Але у вересні запустимо для всіх (йдеться про віртуальну картку weld, яка поєднує можливості оплати крипто та фіатними валютами, — «Мінфін»).

Ви раніше інвестували у чеський фінтех, продовжуєте їх підтримувати?

Чеський фінтех називається BudgetBakers, я там досі беру участь, у мене там невелика частка. Не можу сказати, що я мегаактивний інвестор. Але компанія розвивається дуже добре.

Вони минулого року залучили інвестицій близько 5−6 млн доларів (6,25 млн євро — «Мінфін»), і що цікаво, в них вклалися засновники DEGIRO — це великий європейський брокер (інвестиції у фінтех зробили Яспер Андерлуг та Нільс Клок — «Мінфін»).

Вони зараз будують великий європейський конструктор і обрали BudgetBakers як рольову модель з управління персональними фінансами в Європі. І, окрім грошей, це ще й повний доступ для BudgetBakers на європейський ринок.

Які фінтех-рішення привернули вашу увагу, які хотіли б використати у банку?

Чесно кажучи, ми зараз якось усі пішли back to basics, у режим виживання, у простіші продукти, не такі складні. У пріоритеті перевірені продукти. Те, що вже працює.

ПРО ВІЙНУ

Я вважаю, що економічно цю війну можна спокійно виграти

На початку війни ви давали інтерв'ю декільком чеським медіа — було відчуття, що ви сповнені жаху. Що змінилося з того часу?

Я й зараз сповнений жаху. І щодня у жаху. Вже півроку минуло, я думав, що зможу звикнути, але ні. Я ніколи не міг уявити, що таке можливо. Напевно, заперечення — не найраціональніша реакція. Але я думаю, я не єдиний такий.

Ви досить довго жили в Росії, у вас там залишилися друзі. Ви казали, що вважаєте цю війну війною однієї людини. Чи змінилася ваша думка за цей час?

Змінилася. Я вважав, що це війна однієї людини, але коли дивлюся, яку підтримку вона отримує… Я дуже розчарований. У Росії зараз ні з ким не спілкуюся, і не хочу ні з ким спілкуватися.

Втома від війни західного суспільства — її багато хто боїться. У Чехії втомилися від війни?

Люди стурбовані, але я не сказав би, що бачу якусь втому. Налаштовані всі переважно проукраїнськи та проти російської агресії. Я не бачу, щоб люди були готові до компромісу, тобто дати Путіну те, чого він хоче.

А один із основних напрямків, який він використовує для досягнення цілей, — тиск на кишені пересічних людей. Щоб вони, зі свого боку, почали вимагати від своїх урядів скасування санкцій проти Росії, якихось нових домовленостей.

Але я не бачу домінування таких компромісних настроїв серед людей у Чехії.

Енергоносії у бажаннях Росії грають не останню роль. Як цьому даватиме раду Чехія?

У мене тут будинок (коли ми брали інтерв'ю, Іван Світек перебував у Чехії, на початку вересня він повернувся до України — «Мінфін»), в останньому кварталі минулого року я платив 20 тис. крон (приблизно 30,2 тис. грн — «Мінфін»).

Потім ціна зросла до 40 тис., потім сказали, що буде 60 тис., а зараз чекаю на рахунок на 80 тис. — учетверо більше, ніж минулого року. Для більшості людей це нереальні ціни, особливо для пенсіонерів.

Держава, звісно, намагається допомогти, дає компенсацію. Вже попередили, що температуру буде знижено до 18 градусів у школах та інших громадських будівлях.

Минулого тижня їздив на велосипеді чеською глибинкою. Всі готуються до важкої зими, у кожного будинку є гігантський запас дров. У цьому сенсі ситуація в Чехії не дуже відрізняється від української. Але це складність, а не катастрофа. Ми пройдемо зиму, використовуючи якусь комбінацію ресурсів: зниження температури, дрова, альтернативні джерела — багато людей мають теплові насоси.

Я вважаю, що економічно цю війну можна спокійно виграти. Зараз найскладніший період, але якщо пройдемо цю зиму спокійно, то вже всім буде начхати на російський газ.

Фото з архіву Івана Світека

А якщо дійде до цілковитої відмови від російського газу, втрати для російської економіки можуть бути набагато серйознішими, ніж економічні втрати України.

Ви вважаєте, що дійде?

Усі маски зняті, всі ілюзії щодо надійності Росії, як постачальника газу, позаду. Повернення назад не буде.

Наразі перехідний період, період адаптації дуже складний та болісний. Але в момент, коли Європа адаптується, Росії не буде шляху назад. Вони можуть продавати свої енергоносії китайцям, але ті їх не купуватимуть дорого. Вони надто розумні для цього. Коли у вас єдиний покупець, ціна буде дуже низькою.

Або є інший шлях, який ще обговорюється. Загалом прибрати санкції на російські енергоносії. Я читав, що собівартість виробництва бареля російської нафти в межах $60−70, приблизно схожа картина і щодо газу. Якщо ви знижуєте ціну до рівня собівартості, то практично вирішуєте дві проблеми. У вас дешеві енергоносії для світу та практично нульовий прибуток для Росії.

Поки що ці два підходи обговорюються, ми в ситуації «між», вона є найбільш невиграшною.

Взагалі вся Східна Європа дуже по-бойовому налаштована. Всі мають відносно свіжий досвід російської агресії, всі розуміють, що треба цю війну виграти. Бо якщо не виграти зараз, то вона повернеться і буде ще гіршою.