Про що не хочуть говорити банкіри або що змінилося після зростання облікової ставки до 25%

Дорогий долар, низькі депозитні ставки і кредитування, що завмерло. Що змінилося на банківському ринку за місяць після підвищення облікової ставки.

Майже місяць тому, 3 червня, НБУ різко підвищив облікову ставку з 10% відразу до 25% річних. За задумом регулятора, такий крок, по-перше, мав допомогти перемогти високу інфляцію, яка, за його оцінкою, може перевищити 20% за підсумками року. По-друге, стримати девальвацію нацвалюти за рахунок підвищення привабливості гривневих фінансових інструментів.

Нацбанк розраховував, що слідом за підвищенням облікової ставки Міністерство фінансів підвищить дохідність ОВДП та військових облігацій. Це допомогло б вилучити зайву ліквідність з ринку та скоротити обсяги емісії гривні. Наразі, щоб залатати дірки у бюджеті, НБУ доводиться викуповувати облігації у величезних обсягах. Ще 23 червня Нацбанк обійшов банки і став найбільшим власником ОВДП — його портфель на цю дату сягнув 533,61 млрд грн.

Що ми маємо через місяць після підвищення облікової ставки

1. Курс готівкового долара так особливо і не просів, залишившись суттєво вищим за 35 гривень.

2. Мінфін вирішив не підвищувати дохідність за держоблігаціями. Виняток зробили лише для Нацбанку: тепер він викуповує держоблігації з плаваючою ставкою, яка прив'язана до облікової. Решті інвесторів на первинному ринку пропонують дохідність до 11,5% річних у гривні.

3. Великі банки, зокрема державні, так і не підвищили помітно ставки за гривневими депозитами. Максимальна дохідність серед великих банків — 15,5% річних. Однак більшість продовжує тримати ставки на рівні 8−10% річних. Після сплати податків «чистий» дохід вкладника становить від 6,44% до 8,05% річних. Цього очевидно замало при тому, що офіційний рівень інфляції вже становить 18% за рік.

Читайте також: Коли великі банки почнуть підвищувати ставки за депозитами

Щоправда, днями Укргазбанк заявив про зростання ставок за вкладами до 12−13% річних, а для військових — до 15% річних. Але потрібно чимало часу, щоб вони запрацювали повною мірою на залучення термінових ресурсів у великих обсягах.

Лише дрібні банки вже давно почали активно підвищувати ставки за депозитами. Їм треба залучити та утримати ресурси, щоб замінити взяте у Нацбанку рефінансування, яке після підвищення облікової ставки подорожчало до 27%. Але невеликі банки загальну «погоду» у банківській системі не роблять.

Читайте також: Новий лідер: який банк обіцяє за річними депозитами у гривні 18,25%

4. Банки частково повернули дороге рефінансування, але переліквідність системи залишається на дуже високому рівні. І це відбувається на фоні вкрай низьких обсягів кредитування реального сектора економіки, що є принциповим у воєнний час.

5. Основні ресурси банки зараз вкладають у депсертифікати НБУ під 23% річних замість 9% річних, що діяли раніше. І якщо на 02.06.2022 р. ця сума становила 117 млрд гривень, то вже на 28.06.2022 р. вона зросла до 192,3 млрд гривень. Щоправда, в середньому цей рівень все ж таки становить близько 170 млрд гривень, але й приріст більш ніж у 22,3 млрд гривень — це багато.

У подібних розміщеннях бере участь практично вся банківська система. На 28.06.2022 р. в депсертифікати вкладалися 63 банки з 69 діючих. Тобто банківська система просто усунулася від однієї з головних функцій — кредитування.

6. Нацбанк, як і раніше, за рахунок емісії фінансує витрати бюджету. Починаючи з 3 червня (дати підвищення облікової ставки), він викупив облігацій ще на 105 млрд гривень. І збільшив свій портфель «емісійних» паперів із початку війни на 225 млрд гривень — станом на 29 червня цього року.

А «ідея» Нацбанку про можливий продаж останніх своїх червневих покупок облігацій з підвищеною «плаваючою» дохідністю на вторинному ринку, яку активно лобіюють чиновники регулятора, — призведе лише до конкуренції Мінфіну та Нацбанку за одні й ті самі гроші інвесторів. Це фізично не додасть коштів у бюджеті, а лише зробить їх дорожчими в обслуговуванні.

Хто зараз знімає «вершки» від підвищення облікової ставки…

Насамперед від зростання облікової ставки виграють банки з іноземним капіталом. Маючи значну гривневу переліквідність, вони із задоволенням вкладаються в депсертифікати та одержують 23% річних замість 9%.

Не дивно, що за такого розкладу «дочки» західних груп не поспішають кредитувати реальний сектор. Тому, навіть в умовах війни та втрати частини застав своїх позичальників, вони здатні сформувати необхідні резерви під кредити та зберегти позитивні значення капіталу. З погляду лише банківської логіки — це вигідна позиція. Але при цьому вони не сприяють ані створенню додаткових робочих місць, ані зростанню ВВП. Це гроші, які продукують нові гроші через механізм депсертифікатів, але без реального покращення в економіці.

Частково виграють і держбанки, а також найбільші банки з вітчизняним капіталом. Вони отримують дешеві ресурси (майже під 0%) на поточних рахунках бюджетників та військовослужбовців ЗСУ та ТО, які зараз у них обслуговуються, — і тут же розміщують під 23% річних у депсертифікати.

Але ці банки хоча б кредитують під держгарантії за урядовими програмами частину бізнесів та оборонку, що забезпечує їм відносно стабільних клієнтів, хоч і з меншою дохідністю за кредитами.

З іншого боку, та ж сама категорія банків одночасно і серйозно постраждала через руйнування великих об'єктів позичальників у районах бойових дій. Тепер вони змушені будуть масово формувати великі суми резервів під покриття таких збитків. Тож, найімовірніше, у період із червня і вже до кінця року багато хто з них стане збитковим або покаже дуже низький прибуток, щоб закрити проблеми зі своїми новими «поганими» кредитами. Це не потішить ані податківців, які недоотримають податок на прибуток, ані державу, яка в деяких із них є головним власником.

Проблему для найбільших банків становлять і портфелі ОВДП, у які вони вкладалися ще за «старою» дохідністю — під 9−11,5% річних. Цей варіант тепер виглядає далеко не найкращим, із огляду на можливість розміщення коштів під 23% самому Нацбанку. Вторинного ринку за цими паперами поки що практично немає і перегрупувати активи у більш дохідні банки досить складно.

Читайте також: Скільки реально заробляють на військових ОВДП та інші важливі деталі їхньої покупки

А у кого можуть бути проблеми

У найгіршому становищі опинилися банки — малюки та частина середнячків. Не маючи значного обсягу капіталу, вони повинні, з одного боку, формувати резерви під «проблемні» через війну кредити. А з іншого — опинилися у відсотковій «пастці» за активами/пасивами.

У передвоєнний період багато невеликих банків робили ставку на залучення відносно дешевого рефінансу у Нацбанку, не прагнучи розширювати клієнтську базу серед вкладників. Це було простіше і швидше, адже ресурси вкладників були відносно дорогими та більш витратними в обслуговуванні для таких фінустанов. Залучений рефінанс вони вкладали в ОВДП під 9−11,5% річних.

Після подорожчання кредитів рефінансування до 27% річних, не маючи широкої мережі оперативного залучення термінових ресурсів, вони отримують «мінус» за своїми розміщеннями в ОВДП у зв'язку з залученням коштів від Нацбанку. Але змінити цю ситуацію і оперативно повернути рефінанс, що подорожчав, багато хто просто не можуть.

Нацбанку вже зараз треба зважати на цю проблему. І варто замислитися про механізм спрощеного злиття банків у воєнний час, щоб забезпечити безболісне поглинання менш благополучних фінустанов їх стабільнішими та успішнішими конкурентами. Вкладники від проблем банків особливо не програють. У період дії військового стану та протягом 3 місяців після його завершення держава гарантує повернення всіх коштів населення, що перебувають у банках.

Але ці проблеми можуть стати додатковою «роботою» для Фонду гарантування. Адже за теперішньої 100% гарантії за поверненням вкладів — виплати зрештою ляжуть на державу та бюджет, тобто на всіх платників податків.

Є й психологічний нюанс цієї проблеми, про що не хочуть відкрито говорити чиновники ані Нацбанку, ані Фонду. Справа в тому, що зараз банкірів у більшості випадків не можна буде звинуватити у стратегічних помилках щодо планування ліквідності та відсоткового ризику, як це робив регулятор у період банкопаду 2014−2016 років. Війна є війна і форс-мажорні обставини ніхто не скасовував. Тим паче, що сам НБУ перед війною проаналізував роботу всіх банків та затвердив їхні бізнес-моделі та визнав їх життєздатними. Інакше б банк не міг би пройти перевірку регулятора, стрес-тестування тощо. А отже сказати, що теперішні проблеми — це провина банкірів і «неякісного менеджменту» — у регулятора вже не вийде.

Банківська система під час війни

Зараз ми бачимо банківську систему, яка, з одного боку, виявляє дивовижну стійкість, забезпечуючи в умовах війни проходження платежів, виплати населенню, валютообмінні операції тощо.

Але з іншого, має низку істотних проблем:

1) дуже низький обсяг прямого кредитування військової економіки на фоні майже 170−200 млрд гривень переліквідності;

2) «бомбою уповільненої дії» може стати необхідність докапіталізації банків після формування резервів під кредити плюс відсоткові ризики, що зросли;

3) певне потенційне зниження прибутку самого НБУ, який зараз витрачатиме дедалі більше коштів на обслуговування депсертифікатів, що різко подорожчали, при зростанні обсягу їх розміщень. Навіть якщо прибуток НБУ не впаде або трохи зросте, цим він завдячуватиме привабливою дохідністю ОВДП, яку він виторгував у Мінфіну. Тобто за фактом витрати все одно ляжуть на державу, тільки з іншої кишені.

Непопулярні рішення Нацбанку, які все ж таки треба приймати

Уряду та НБУ необхідно досягти зниження обсягів переліквідності системи хоча б до 40−70 млрд гривень. «Зайві» 100−130 млрд гривень потрібно спрямувати не в депсертифікати, а хоча б в облігації. Це скоротить потребу для Нацбанку у викупі таких облігацій — тобто в емісійному фінансуванні бюджету.

НБУ треба знизити ставки за депсертифікатами до рівнів хоча б на рівні дохідності за облігаціями плюс 2−4% річних, зберігаючи при цьому ставку дорогого рефінансу. Це, з одного боку, зменшить витрати регулятора на депозитні сертифікати. А з іншого — залишить банкам економічну можливість підвищити ставки за строковими вкладами громадян, тобто пов'яже частину «гарячих» коштів на поточних рахунках населення. Чого, власне, і прагне Нацбанк.

Таке рішення не призведе до тиску на валютному ринку, оскільки зараз все одно міжбанк обмежений обсягом критичного імпорту. І додатковий гривневий навіс тільки дуже опосередковано може виходити на валютний ринок.

Всі ці завдання можна виконати, просто провівши редизайн відсоткових ставок регулятора, прив'язаних до облікової ставки: знизивши ставку за депсертифікатами і паралельно з цим залишивши високу ставку з рефінансування. Але таке рішення не буде популярним серед банкірів, особливо у фінустанов із іноземним капіталом.

Для такого рішення потрібна політична воля керівництва Нацбанку. Чи підуть вони на це — покаже найближчий час.

Окрім цього, зараз стоїть завдання залучення додаткових коштів у реальне кредитування. Оскільки механізм страхування майна позичальників за умов війни використовувати повною мірою неможливо, логічним є варіант розширення програм держгарантій під кредити. Це забезпечить приплив «живих» грошей для активізації економіки України та створить умови для скорочення фінансування бюджету за рахунок суто емісійного механізму.

У будь-якому разі, питання неефективного, з погляду держави, використання переліквідності банківської системи стає все гострішим і вимагає свого швидкого вирішення.