Захід скасовує мита на українські товари: хто зніме вершки

Велика Британія, Канада, а слідом за нею й ЄС скасовують всі наявні заходи торговельного захисту для українських виробників. Бюрократична процедура займе деякий час, але принципове рішення вже ухвалене. Які галузі української економіки виграють від цього найбільше і скільки вони зможуть заощадити, у колонці для НВ розповів заступник голови комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

Які мита скасовуються

Найближчим часом українські підприємства отримають нові можливості для нарощування експорту.

Менш масштабні, але більш значущі торгівельні перепони днями скасували Сполучені Штати. Вашингтон на рік вивів українську сталь з-під дії так званого «мита Трампа» — захисного 25% бар'єру для усіх неамериканських металургів. Українські перемовники здобули нечувані раніше перемоги відразу в декількох битвах за український експорт і робочі місця українських громадян. Але чи час святкувати перемогу у торгівельній війні?

Зважаючи на популярність «аграрної» теми, може здатися, що найбільше від скасування заходів торгівельного захисту Європи виграють сільгоспвиробники. Українські експортери дійсно активно використовують можливості безмитного експорту до ЄС у рамках тарифних квот.

Традиційно українські експортери меду, виноградного та яблучного соків вже за декілька тижнів від початку нового року повністю використовують безмитні квоти. За низкою товарних позицій ми суттєво перевищуємо встановлені квоти. Скажімо, в 10 разів по кукурудзі, майже в 4 рази — по обробленим томатам, в 2,5 рази по м’ясу птиці. При цьому, на низку товарних позицій поза тарифними квотами діють доволі суттєві мита: на пшеницю поза квотою — 94 євро/т; на м’ясо птиці — до 128 євро/центнер; на оброблені томати — 14,4%; на мед — 17,3%.

Але насправді цей сегмент українського експорту та наша економіка не зможуть отримати значного зиску від цих преференцій. Адже фактична сплата митних платежів поза квотами, за нашими підрахунками, становить досить символічні €25 млн за рік.

Не більше зиску Україна отримає і від дострокового скасування рудиментних ввізних мит на деякі інші, «неаграрні» товарні позиції. Це саме ті залишкові мита в 0,8 — 2,375% на окремі промислові товари, які ЄС мав скасувати до 2023 року.

Інакше кажучи, скасування тарифних квот та дострокове скасування ввізних мит ЄС — це приємно, це символічно, це демонстрація економічної підтримки України. Але перемога на цьому фронті «торгівельної війни» все ж є другорядною, порівнюючи з іншою. І ось чому.

Перспективи металургів

Окрім заходів тарифного захисту, у світовій торгівельній війні є й інші способи боронити внутрішнього виробника від імпорту конкретних товарів із інших країн. Антисубсидиційні, антидемпінгові та спеціальні захисні мита є окремою лінією оборони. У торгівельних відносинах України та ЄС саме вони відіграють важливу роль. Цікаво, що більшість з них були запроваджені чи продовжені вже після укладання і ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС.

Скажімо, для українських металургів поза межами квот діє спеціальне мито у 25%, що фактично робить експорт до ЄС значної частини металургійної продукції — від прокату та арматури до безшовних труб — економічно недоцільним.

Але й це ще не все. Окремими заходами для низки українських виробників додатково запроваджені та діють антидемпінгові мита: на безшовні труби (від 8,1% до 25,7%) та гарячекатаний прокат (60,5 євро/т).

Наразі ми не можемо оцінити майбутній економічний ефект від скасування цих обмежень, оскільки ще немає остаточного тексту документу, не зрозумілі часові параметри запропонованих преференцій, та й ситуація із санкційним тиском на Росію дуже динамічно змінюється. Але абсолютно точно масштаби економічного зиску для України за цим напрямом перевищуватимуть ефект від скасування загальних європейських мит.

Частину торгових бар'єрів проти української металургії скасовують також і США. 9 травня Вашингтон ухвалив рішення та вивів українську сталь з-під дії 25% мита терміном на 1 рік: мито на імпорт сталі та алюмінію з усіх країн запроваджені з ініціативи Дональда Трампа ще з метою захисту внутрішнього виробника.

Це одна з причин, чому минулого року Україна, один із потужних світових експортерів сталі, поставила до США лише 123,7 тис. тонн. Для розуміння: це лише 0,46% від усього імпорту сталі країною у 2021-му. Та близько 44% від обсягу, який ми постачали до набрання чинності «мита Трампа».

Тож тепер у наших металургів є шанс відновити колишні обсяги поставок. Для США цей крок не матиме відчутних наслідків, оскільки доля українського металу навіть після скасування мита навряд чи перевищить 1%. Але для нас це важливі обсяги і додаткові робочі місця для українців.

Читайте також: Київська область може бути повністю відбудована за 2 роки: що має зробити держава

Щоправда, на відміну від ЄС, Вашингтон скасував не всі мита. Адже з 1994 року для українських металургів діють 8 антидемпінгових заходів. Від досить символічних 7,47% на сталеві труби до 237,91% на гарячекатаний вуглецевий прокат не у рулонах. Всередині переліку знайшлося місце й арматурі, рулонному прокату та іншим товарним позиціям. І всі ці бар'єри продовжують діяти та обмежувати конкурентоспроможність української продукції на американському ринку.

Не прогавити шанс

Втім, вже запроваджені та анонсовані партнерами кроки — можливості, а не гарантовані обсяги поставок. Причому тимчасові. Щоб перетворити їх на конкретні цифри у платіжному балансі України, зарплати працівників заводів та сплачені податки, треба чимало попрацювати. До того ж, відразу за декількома напрямами.

Насамперед, треба довести до кінця роботу на дипломатичному рівні. Важливо отримати ратифіковане урядами країн — членів ЄС рішення. Але не менш важливо домогтися розширення преференцій від Сполучених Штатів.

Ще складніше, але першочергове завдання — досягти не тимчасових рішень про скасування мит, а вийти на постійно діючі торговельні угоди із усіма країнами-партнерами. Там, де неможливо досягти повністю безмитного режиму, треба домагатися максимально лояльних для наших виробників умов.

По-друге, варто продовжувати роботу на санкційному фронті. Не забуваємо, що за багатьма позиціями металургійного експорту прямим конкурентом українських виробників на західних ринках є російськи металурги. Для них також діють аналогічні до наших обмеження. Тож наші виробники у будь-якому разі виграють від скасування обмежень. Але ми можемо досягти значно більших результатів.

У 2021 році російські металурги поставили до країн ЄС металопродукції на $9,3 млрд. Для порівняння: того ж року Україна експортувала до Європи металопродукції на $6,5 млрд. У 4-му санкційному пакеті Європа вже заборонила прямий і непрямий імпорт російської металопродукції, щодо якої ЄС використовує тарифні квоти та спеціальне мито у 25% поза цими квотами. Це обмеження імпорту оцінюється у $3,3 млрд на рік (або 35% від російського експорту всієї металопродукції у ЄС у 2021 році).

Наступна наша мета за торговельним вектором у ЄС — домагатись повного ембарго на імпорт російської металургійної продукції до Євросоюзу. Це дасть шанс українським виробникам забрати експортну долю Росії. Та фактично перенаправити ці мільярди валютної виручки в нашу економіку.

Але й металургам не варто покладатися лише на політичні та дипломатичні зрушення. Вже зараз їм час братися за роботу та готуватися до боротьби за нових клієнтів у ЄС. Шукати контракти, перебудовувати логістику, за потреби інвестувати у виробництво, щоб мати можливість швидко закрити потреби європейських споживачів.

Читайте також: Як і де купити військові облігації

Війна дала Україні шанс домогтись того, що ще рік тому виглядало нездійсненним. Західні країни почали від розмов про вільну міжнародну торгівлю переходити до реальних справ у відношенні України, чого раніше й годі було чекати. Це велика перемога української торговельної дипломатії. Разом із тим, структура експорту українських товарів залишається сировинною. Ми продаємо їм сировину, вони нам — готову продукцію. Україні час позбутись цього сировинного прокляття: забезпечити максимальну переробку сировини і нарощувати частку експорту готової продукції. Створення експортно-орієнтованої переробної промисловості має стати стрижневою ідеєю економічної відбудови України.