Досвід Японії: як можуть проводити демілітаризацію Росії після війни

Японія програла війну і була окупована США. Відповідно, ставлення до Японії було як до окупованої території. Однак досить швидко політика США змінилась і Штати допомагали налагодити економіку колишнього ворога. Чому так сталось що для відроження країни зробили самі японці розповів співзасновник та директор економічних програм Ukrainian Institute for the Future Анатолій Амелін.

Що відбулось з Японією в двох словах

США де-імперіалізували Японію, змінили конституцію, посіяли демократію. Та ліквідували армію. Спочатку субсидували економіку Японії, але потім інвестували у формування самодостатньої економіки. Загальний обсяг фінансової допомоги Японії склав $2,2 млрд (у сьогоднішніх цінах близько $18 млрд).

Потім почалася Корейська війна (1950−1953) і це, хоч як не дивно, стало драйвером зростання економіки Японії, оскільки зріс попит на вироблену продукцію.

З 1955 року до 1973 року Японія показувала середньорічні темпи зростання економіки більше 10% і в результаті стала другою за розміром економікою світу. Японія змогла трансформувати свою економіку, зробивши ставку на експорт продукції з високою доданою вартістю.

Як і в кейсах повоєнного відновлення Європи та Кореї головну роль зіграли США. Японія входила до сфери її інтересів, була форпостом стримування комунізму. США надали суттєву фінансову та технологічну допомогу Японії, а також інтегрували її у свій економічний простір.

Стан після війни

У 1939 року, на початок Другої світової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші мали високий рівень розвитку. Під час Другої світової війни було знищено значну частину японського економічного потенціалу.

Основи для подальшого енергійного піднесення та структурних перетворень у господарстві були закладені внаслідок перегляду урядової політики з науки та техніки, організації підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до війни.

Імперіалістична Японія, будучи союзником Німеччини, війну програла і була окупована США. Мета окупації — демілітаризація та створення умов для неможливості повторення агресії з боку Японії. (Це саме те, що нам ще належить зробити з Росією!)

Але окупація обходилася США дуже дорого і плани були змінені, де ставка робилася на:

• Демократизацію Японії
• Розвиток самодостатньої економіки

На відміну від Німеччини, японська окупація була непрямою (японський уряд продовжував існувати і функціонувати, а іноді навіть чинив опір наказам США) і здійснювався лише однією країною (США).

Японський уряд підготував звіт про військові збитки. Між 1935 і 1945 роками Японія втратила такі відсотки фізичних активів (більшість втрат було зазнано до кінця війни):

• Загальний капітал — 25%
• Військові літаки та кораблі — 100%
• Торгові судна — 81%
• Промислові машини — 34%
• Міське житло — 33%
• Будівлі та споруди — 25%
• Телеграф, телефон, водопостачання — 16%
• Електро- та газопостачання — 11%
• Залізничний та інший наземний транспорт — 10%

Більшість промислового обладнання вціліло, незважаючи на сильні авіанальоти. Однак уцілілі фабрики та залізниці не працювали через брак енергії та ресурсів.

Читайте також: Як Україні стати сильною економічно і військово без НАТО і «Плану Маршала»

Відразу після війни (1945−46 рр.) обсяг виробництва впав до 20% від піку воєнного часу або до 30% від довоєнного піку (1934−36 рр.). Причиною була відсутність ресурсів. Обсяг міжнародної торгівлі дуже обмежений.

Крім контрольованої торгівлі, США надали Японії великі обсяги гуманітарної та економічної допомоги на загальну суму $2,2 мільярда (у сьогоднішніх цінах близько $18 млрд) у 1946−1950 роках, що допомогло компенсувати нестачу продуктів харчування та товарів народного споживання.

Напрями для відновлення

Говорили, що японська економіка ледве виживала за двох штучних опор: субсидій і допомоги США. Ці опори Штати хотіли прибрати якнайшвидше.

У 1945 — 1946 роках у Японії було підготовлено фундаментальне дослідження «Основні проблеми відновлення економіки Японії»:

• Дослідження було розпочато як приватна ініціатива, але пізніше було офіційно визнано Комітетом зі спеціальних досліджень Міністерства закордонних справ.
• Звіт був чудовим прикладом японського мислення у сфері розвитку. Багато із запропонованих ідей є спільними для політичних порад Японії навіть сьогодні.
• На підставі цього дослідження згодом готувалися рекомендації для інших країн.

Звіт складається із двох частин. У першій частині аналізується нова світова ситуація та історико-географічне положення переможеної Японії. Збитки, завдані війною, ретельно досліджуються, і відзначаються також деякі позитивні аспекти. Друга частина містить пропозиції щодо розвитку галузей та орієнтації на експорт по секторах та із зазначенням необхідних політичних заходів.

Домінують питання реального сектора, у той час як грошово-кредитні та податково-бюджетні проблеми обговорюються лише побіжно. Ключові ідеї у звіті такі:

1. Економічне бачення Японії має бути засноване на глибокому аналізі глобальних тенденцій, що змінюються.
2. Розробка та реалізація комплексної та конкретної стратегії відновлення. Вона має ґрунтуватися на індустріалізації, вдосконаленні технологій та динамічній структурі торгівлі.
3. Інвестиції (тимчасово) важливіші за споживання. Люди повинні терпіти низький рівень життя, доки економіка не стане на шлях сталого зростання.
4. Вільна економіка не працює належним чином у кризовій ситуації. Відновлення вимагає зосереджених зусиль, але вільні ринки витрачають мізерні ресурси.
5. Кожна важлива галузь має бути ретельно проаналізована, та мають бути запропоновані реалістичні та конкретні програми просування. Зокрема, Японія має прагнути кваліфікованих трудомістких галузей.

Читайте також: В чому центробанки зберігатимуть резерви після війни

Важливо, що з 1946 по 1949 роки у Японії була гіперінфляція викликана субсидуванням та кредитуванням економіки. Економісти досі сперечаються про методи, але погоджуються, що без цих інструментів від економіки Японії нічого не залишилося б.

Система пріоритетного виробництва

Для Японії на той час вугілля було єдиним джерелом енергії, доступним у країні. Якби було видобуто достатньо вугілля, надлишки можна було б розподілити як джерело енергії для інших галузей. У свою чергу, важка нафта використовувалася для виробництва сталі, а сталь була потрібна для відновлення вугільних шахт. Відповідно Японія увійшла у переговори зі США щодо організації її імпорту.

Було прийнято та реалізовано проект «30 мільйонів тонн вугілля», яке було потрібно для японської економіки, і це стало практично національною ідеєю. Ґрунтуючись на фактичних запасах вугілля, жилах, швидкості видобутку, робочому часі тощо, була розроблена програма видобутку. Щодо попиту, була вивчена можливість використання вугілля енергетичними компаніями, залізницями та промисловістю.

Політика США

США хотіли завдати шкоди японській економіці, щоб вона більше ніколи не змогла виробляти товари військового призначення. Ніяка важка промисловість не мала бути дозволена.

Військова адміністрація також запровадила в імперську Японію демократію, оскільки відсутність демократії — монополістичний бізнес, відсутність прав робітників, експлуатовані селяни — вважалося причиною військового вторгнення Японії.

Було прийнято такі три демократичні реформи:

1. «Деолігархізація». Розпад дзайбацу — великий бізнес звинувачували у пособництві мілітаризму під час війни. Групи компаній були поділені на окремі підприємства. Але пізніше ця політика була звернена назад, і виник новий тип промислових груп, названих кейрецу.

2. Нові закони про працю — нові закони гарантували робітникам права на організацію профспілок, ведення колективних переговорів та основні умови праці.

3. Земельна реформа. Всі сільськогосподарські угіддя відсутніх поміщиків та володіння понад певні межі були конфісковані та продані фактичним землеробам (ціна була низькою, а висока інфляція швидко знецінила їхню реальну вартість). Це значно збільшило володіння землею фермерів, що було добре, але тепер земля була розділена на дуже багато дрібних ділянок, що було погано для ефективного ведення сільського господарства. Ця ситуація зберігається і до сьогодні.

Читайте також: Життя «за парканом»: Що отримає Росія замість СРСР

Крім того, під тиском Адміністрації 3 травня 1947 р. було розроблено та введено в дію нову Конституцію. Порівняно з Конституцією Мейдзі 1889 р. звертають на себе увагу такі особливості:

• Суверенітет належить народу.
• Імператор — це символ Японії, який не має жодних політичних функцій.
• Відмова від війни та не володіння збройними силами.
• Гарантія основних прав людини.
• Поділ влади між законодавчою, адміністративною та судовою гілками.

Але приблизно 1947 року окупаційна політика США різко змінилася через початок холодної війни. Тепер США хотіли зміцнити Японію як капіталістичного союзника та антикомуністичну базу.

Крім того, економічна допомога Японії ставала надто обтяжливою для американських платників податків. Тому США сприяли ремілітаризації та відновленню економіки Японії (включаючи важку промисловість).

Як зазначалося вище, в уряді США існували прогалини в політиці щодо Японії. Вашингтон вимагав вільних ринків і великої макроекономічної стабілізації якнайшвидше, але головнокомандувач окупаційними військами в Японії генерал Дуглас Макартур та його співробітники SCAP у Токіо (їх називали «новими дилерами»: вони підтримували офіційну інтервенцію під час Великої депресії в 1930-х роках) віддали перевагу поступу з відповідними державними ролями.

Макартур наказав вжити заходів жорсткої економії, щоб зупинити інфляцію. Його політичний пакет називався «Лінія ухилення»:

• Припинення порожніх кредитів.
• Скасування всіх субсидій та підняття цін на комунальні послуги.
• Посилення оподаткування та скорочення витрат.
• Створення «надзбалансованого бюджету» (первинний баланс має дорівнювати нулю, а отже, весь бюджет має бути профіцитним).
• Уніфікування кількох обмінних курсів за ціною 1 долар США = 360 єн.

Фінансовий експерт професор К. С. Шоуп також був відправлений до Японії для запровадження нової податкової системи. Його рада була прийнята в 1950 році і стала основою японського оподаткування в післявоєнний період. Це була система з сильним упором на прямі податки (прибутковий та корпоративний податки), які тривалий час стали ключовою рисою японської податкової системи. До 1989 року у Японії були непрямі податки із широкою базою (такі як ПДВ чи загальний податок споживання).

Зростання на фоні нової війни

Ніхто не знає, наскільки серйозною була б рецесія Японії, якби не сталася ще одна велика подія. Коли японська економіка почала скорочуватися, вибухнула Корейська війна (1950−53 рр.).

Хоч би якими були політичні наслідки цієї війни, її вплив на японську економіку був позитивним. Війська США використовували Японію як базу постачання та закупили велику кількість військових та цивільних товарів. Для японської промисловості це було рівнозначно різкому збільшенню зовнішнього попиту (як і під час Першої світової війни раніше).

Рецесія швидко закінчилася, і японська економіка почала зростати. Повернулася і незначна інфляція, але стабільність цін відновилася після війни у Кореї.

Розвиток в повоєнний період

У повоєнні десятиліття, з 1955 до 1973, темпи економічного зростання були дуже високими: в середньому близько 10% на рік.

Це швидке економічне зростання було підтримане:

• збільшенням приватних інвестицій у заводи та обладнання, підкріпленим високим рівнем особистих заощаджень;
• великим зсувом працюючого населення з первинних у вторинні галузі та високими темпами зростання населення";
• підвищенням продуктивності за рахунок впровадження та вдосконалення іноземних технологій.

У наступні роки внаслідок різкого стрибка ціни на імпортовану нафту середньорічні темпи зростання виробництва знизилися. У 1977−1987 рр. вони становили 4,2%.

Кардинально змінилася структура національного продукту. Якщо сільському господарстві, рибальстві та лісовому господарстві 1955-го було створено 23% національного продукту, то 1965 — 11%, 1995-го лише 2,1%. Сьогодні сільське господарство становить 1,3% всього ВНП у сферах економіки.

У той же час, гірничодобувна, обробна промисловість і будівництво, які в 1955 давали 29% національного прибутку, в 1995 становили близько 40,7%. Частка сфери послуг, що включає транспорт, торгівлю, фінанси та адміністративну діяльність, становила 48% у 1955 та 58% у 1995.

Своєрідна риса японської економіки — поєднання великих концернів із великою кількістю дрібних підприємств. Гігантські монополії (у тому числі «Mitsubishi», «Mitsui», «Sumitomo», «Fuji», «Sanwa» та інші) контролюють майже всі галузі економіки.

Читайте також: Росія дорого заплатить за війну в Україні

У країні тривалий час існувала «система довічного найму», коли працівнику не можна було переходити з однієї фірми до іншої. Якщо він наважувався це зробити, його вважали зрадником і ставилися до нього зневажливо.